Битва під Монастирищем

Битва під Монастирищем

Поразка Калиновського викликала велике обурення в самій Польщі. Гетьмана польного та магната Лянцкоронського звинувачували в загибелі багатьох знатних магнатів, полеглих під Вінницею.

Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем у 1653 (Микола Самокиш).

У 1653 році Річ Посполита продовжує реакційну боротьбу проти українців. В березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Маючи значно менші військові сили, вінницький полковник відступає углиб Брацлавщини під Монастирище. 21 березня поляки обложили місто і почали штурм, проте захопити його вони не спромоглися. На другий день Чернецький зробив відчайдушну спробу взяти його, але при цьому сам дістає тяжке поранення. Богун, скориставшись ситуацією, непомітно вивів частину козаків, з міста; половині наказав переодягнутися в татарський одяг і наступати, а сам з іншою половиною вдарив у тил ворога. Поляки, впевнені, що надійшло підкріплення, починали в паніці тікати. Про цю поразку один з літописців написав, що польське військо тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало».

Ось як пишуть про це учасники тієї битви — польські шляхтичі В. Каховський та Твардовський:

«Військо вдерлось в міські пригороди, уже захопили фортечний вал, уже сотник Дрозденко був убитий, уже повидирали кілля (частокіл валу) всі сподівались, що місто ось-ось буде захоплено…»

Твардовський також пригадав, що після появи Івана Богуна з козаками в тилу, які були переодягнені в вивернуті вовною наверх кожухи (подібно до татар) та кричали по-татарськи^[8]:

«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли».

С. Величко сповіщав, що поляки панічно втекли в сторону козацького сотенного містечка Цибулів і озвучив втрати поляків 6 тисяч убитими, та обоз. Тоді на допомогу Івану Богуну спішив сам Богдан Хмельницький, проте запізнився.

Гора, на якій стояло козацьке військо поруч із Монастирищенською фортецею, донині називається Кошовою. Тобто горою, де розміщувався козацький кіш (табір).

Берестецька битва

Відіграв значну роль у битві під Берестечком влітку 1651 року. З приводу цих боїв сучасник-шляхтич з сумом писав:

“Неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк”.

Але все змінилося 30 червня, коли військо Ісляма III Ґерая, під тиском польських військ, панічно вдалося до втечі. Керівництво перейшло до Ф. Джалалія. Хмельницький, разом із писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями, подався за татарами аби повернути їх назад. Проте зробити цього йому не вдалося й він почав збирати військо до чергової сутички. Становище козацького війська, котре без татарської кінноти було вельми вразливе, стало стратегічно невигідне та містило певну небезпеку. Гетьман, за допомоги гінців, віддав наказ війську відходити на інший плацдарм. Богун, на чолі кількатисячного загону, здійснив відволікаючий атакувальний маневр на розташування поляків, доки основні козацькі сили полишили табір та вдалися до відступу. В той же час зо кілька сотень козаків, фактично смертників, лишилися в таборі аби надати з'єднанню Богуна та основним силам більше часу для відступу^[7].

«

А хто тоді задумав переправу, Рятунок для козацтва, як Перун? Хто тут найбільшу мав в народі славу?... Шепочуть трави, очерет: - Богун... (Є. Лещук „Земля Івана Богуна”)

»

"Вночі, коли табір посполитих заснув, козаки почали гатити болото. У хід пішло все без чого можна було обійтися: вози, шатра, кожухи, міхи, попони, посуд тощо. За ніч більша частина козацького війська переправилась. А на ранок: “Від одного крику сполошився весь табір: Братці! Вже ні одного крику полковника немає в таборі! Всі повтікали!” Наглий страх опанував юрмищами людськими, всі заметалися наосліп, кинулися притьма туди, звідки гукали їм козаки: “Сюди! Сюди!”, на греблі насунуло одразу тисячі люду, один одного спихав у багно, один поперед одного намагався вискочити на гатку, ніхто не слухав Богуна, який вмовляв з того берега триматися льоду, греблі розгрузли, знищилися, передні стали тонути, задні йшли по їхніх трупах і тонули теж "

 — П. Загребельний історико-психологічний роман «Я, Богдан».

Решта сміливців, які не встигли переправитись, але й не вдалися в шаленство, хоробро прийняла бій, вважаючи, краще померти славою воїна, ніж здатися в полон. Їх нараховувалося близько трьохсот; вони подібно до спартанців Леоніда стримували натиск усієї польської армії тим самим, намагаючись прикрити відступ. Пропозиції короля зберегти життя з презирством відкидалися. Ці триста загинули в нерівній боротьбі з шляхетським військом. Мужність усіх трьохсот проілюструє останній(за деякими даними, сотник Нечитайло), в якого влучило чотирнадцять куль, а він продовжував відбиватися. Коли польський король запропонував йому в дарунок життя, той відповів, що хоче вмерти в бою, як справжній козак.

Іван Богун

Іван Богун 

Іван Богун — український військовий і державний діяч, козацький полководець часу Хмельниччини, полковник подільський, згодом — кальницький і паволоцький. Достеменно невідомо, коли і де народився І. Богун. Мало відомостей про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він вже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637-1638 рр. Протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх. З початком у 1648 р. Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 р.» він значився серед козаків Чигиринського полку. Важливою сторінкою полковника стала Берестецька битва, в якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Він був наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі; І. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська. В березні 1653 р. його загони виступили проти армії С.Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. В кінці 1653 та протягом 1654-1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім’я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів. І. Богун палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права останньої або козацькі вольності. І. Богун в політичному займав місце постійного опозиціонера. Він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. Після смерті Б.Хмельницького І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на незалежність української зовнішньої та внутрішньої політики від Москви. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір  (06.09.1658) У 1662 р. кальницький полковник І. Богун був ув’язнений поляками, хоча вже 1663 р. Ян Казимир його звільнив в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Проте незважаючи на це, згодом І. Богун був звинувачений у зносинах з російською стороною та урядом І. Брюховецького і був по-зрадницькому вбитий поблизу Новгорода-Сіверського 17 лютого 1664 р. Отже, ім’я Івана Богуна — цього видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам’яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: «А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!»